Знов почала пити соки по пів склянки а то слабість якась почалась - залізти в ліжко і не рухайте мене. А з соками якось воно ніби попустило.
Безсоння по ночам так і є. Прокидаюсь в 2-3-4 ночі і до ранку не можу зімкнути очей. потім би вже і поспала але вже домашні встають і треба їх обслужити.
Періодично сняться кошмари. Плюс мінус раз на тиждень два. Якась злість агресія страх безсилля відчай. Це що? Почалась з вагітністю.
В мене зламався ноутбук і я тепер без інтернету. Нічого не прочитати толком ні в чому не розібратись.
Новий виток відносин зі свекрами і мабуть мужем теж. Неприємно але факт. Описати то побільше може є якесь рішення якого я не бачу. Але ми не бачимось тепер практично (зі свекрами) і воно не дуже мозолить.
Записалась на курси водіїв. Муж ніби не дуже проти. Ну принаймні профінансував. Стартуєм 23 квітня.
Ходили з дівчатами в баню. Муж з сином чемно гуляли до темна аж поки я не повернулась. Не сиділи і не бравзали 6 годин чого я боялась.
А з мужем була розборка в результаті якої я нічого не добилась це мінус, але воно поволокло за собою ситуацію з свекрами яка більше для мене прояснилась, це плюс.
Менше беру все до голови менше переживаю але в той раз з мужем таки зірвалась і якісно так пів дня проплакала як в першу вагітність, мало не до болю в костях. Татові позвонила і все на нього вивалила. Вроді заспокоїлась.
Ну і по ходу стало ясно що я взагалі не орієнтуюсь що в нас з мужем за стосунки. То мені сдається що все нормально і навіть добре і навіть є якесь покращення а тут трась якась подія і я розумію що все марно, даремно я радувалась і себе дурила. Блін як же можна було так вляпатись. Як же можна було упистити добру чуйну мяку і лагідну людину і вляпатися у таке. І я сама собі винна. Бо дурна була. З другого боку я розумію що ні в чому абсолютно не винна. Просто так сталось. Ніхто не навчив як правильно і я зробила неправильний вибір. А що мама, мама сама думала що вона мені добре радить. Короче почався неконструктив я тільки душу такою писаниною собі травлю а нічого змінити вже не можу. Чи можу?
Бачу що в мені стільки стереотипів понакладалося. Ні, ти правильна людина, яке розлучення ти що?! це не по шаблону, що в церкві скажуть, як бог подивиться і що досадно ніхто не зрозуміє що був неправий. Вони будуть високі і моральні а я буду ще більша негідниця ніж є зараз. А чого мені то важить що вони там собі будуть думати? Ясно що раз в нас нестиковка вони думають що я погана, я не залізу їм в голову і не підкручу там то чого бракує. І чого мені так важливо щоб вони про мене добре думали? Ну як чого бо хочеться бути прийнятою. Хочеться жити серед своїх. Хочеться глибоких відносин а не поверхневих дурощів.
Ех як би хотілься з цим раз і назавжди покінчити! Порвати все і бути вільною. Без оглядки без докорів совісті і почуття вини.
А, що доброго. Більше переключаюсь на подруг. Бачимось з Уляною в неї мудрість така жіноча вона мені зророво інколи вправляє голову. Здорово з подругами. Вони не давлять не пресингують не наполягають а просто щось підкажуть. А не підкажуть то просто вислухають. Вже легше.
Більше виокреслилась думка про формування коло спілкування. Не зі всяким знайомим треба підтримувати відносини. Деякі треба затушити. Ті які руйнують або щось насаджують або просто поверхневі. Навіть якщо у вас було спільне минуле яке досить приємно згадати.
Далі по колу слухаю 12 аспектів сімейного життя. Постійно якісь нові деталі притому такі цінні такі класні. Зараз останнє що я в зяла з того семінару і практикую то це намагаюсь переключитись з моїх сімейних негараздів на інші види щастя:
- Відносини з подругами (а їх смішно сказати аж плюс мінус 2!).
- Відносини з батьками (зараз потепліло буду частіше там бувати може з ночовками)
- Відносини з однодумцями (недавні мої знайомі, цікаво як складуться далі наше спілкування)
- Відносини з наставниками (мудрими людьми в яких життєва мудрість, тато, пані Наталя, може позвонити Олександрі Антонівні і розказати що вона багато для мене значить просто так бо захотілось)
- І курси водіїв це буде ново і цікаво. Але щось я в напрузі що в мене буде трохи стрес просити татка побуди з сином 2 рази в тиждень по 2 години. А потім 5 раз на тиждень по 2 години. Воно мене вже напружує. Але добре, по мірі поступлення.
- І хоча би мінімум своїх обовязків виконувати. Воно дає почуття правильності повноцінності і впевненості. Інакше по стінці розмажуть і нічо не докажеш. Зараз погода гарна і ми з сином багато гуляєм - харчування і порядок дома місцями добре так пробуксовують. І 100 днів крою та шиття давним давно стоять собі.
В мене страх намалювався. Коли народиться Аліса і дома буде голодно і неприбрано то наші з мужем відносини взагалі полетять до одного місця? І цікаво і страшно як то воно буде. Але донечка моя хорошенька що би не було найважливіше що в нашому житті зявиться велика радість і щастя - це ти. І якщо це ціна яку треба заплатити то вона буде заплачена. Нема ціни яка би була зависока для того щоб ти прийшла. Так що я приймаю виклик!
А так все прекрасно. Ще щось важливе з останнього мала написати.
А згадала. Буває наростає в тілі роздратування. І воно проривається буває і найбільш шкода коли на сина. Як позбуватися роздратування? Щоб воно не травмувало моїх дітей. Хоча кажуть то закон - невдоволення мами завжди вилазить на дітях. Нажаль. Попробую його назад мужу віддавати чи що. Я ж всього навсього слабая женщіна. І дистанціюватись трохи від мужа а то він грубий стає як я наближаюсь. Щось не вилазить в мене з голови ніяк які би хороші і високі відносини могли би бути в моїй сімї не будь я тоді така незріла і не зроби я тоді неправильний вчинок. А урок який урок? Це ще не кінець мабуть раз не можу винести ще уроку. Можливо уроком є те що не можна прилипати до своїх помилок а треба їх відпускати. Бо колись одна помилка яку я не визнала і обманювала себе що це ніяка не помилка а так просто в нас має бути, привела до того що я зробила ще більшу помилку. І зараз я перебуваю в цій ще більшій помилці і закриваю собі вихід з неї виправдовуючись тим що розлучення це неправильно. І продовжую виправдовувати фактично вже цю більшу помилку, а далі по аналогії що нас чекає? Це і є урок? Подумати про то.
Мужа я не відчуваю. Тобто я не відчуваю що він відчуває. Що він думає про те які в нас відносини. Чи він взагалі про них думає. І як він їх сприймає. І мене як сприймає. Повний нуль я повністю дезорієнтована. Колись мені здавальсь це смішним і глупим коли жінки не знали що на серці в їх чоловіків і ми ніколи до такого не опустимось. Тепер в мене все це є. І це теж урок - не неси носа до гори.
Сказати 'я тебе кохаю' то напевно в мене язик зламався би і в нього теж. Боже як же все погано. Добре, що мені ті терзання дадуть, переключитись з них на те що приносить щастя.
