Значить звонила подружечка розказала про метод йонаса для дивчат які мають труднощі з зачаттям. Ну що я скажу чисто науково - вражає, наприклад з 360 проблемних пар завагітніло 352 і то в межах циклу-двох. Ну не вражає?! І я зарилась, значить. Там є свої сприятливі дні і вони можуть сильно не співпадати з фізіологічно сприятливими днями. Але після того, як визначено сприятливий для зачаття день, дуже рекомендують перевірити ще ризики. Ризиками вважається складна вагітність, викидні, або хворі діти. Бо сприятливі для вагітності дні ще не означають здорової вагітності. І якщо ризики малі то вже тоді приймати рішення про те, чи вагітніти цієї дати. І то все дослідженнями підтверджено.

І дьорнуло мене щось поцікавитись, які були ризики на ту дату, коли було наше зачаття. І що би ви думали - ми  попали на новолуние. От тобі і на.

Я зразу дуже встривожилась, але друга половина залишалась незворушливо спрокійною, до ранку я вроді то відпустила. Прийняти так як вже є і якось не давати тому отруювати радості очікування. Але хробачок гризе. Як його тепер позбутися? Дитинка то ж видчуває. Щоб часом дитинка не подумала, що я її неприйму і щоб оті мої емоції нам потім не вилізли боком. Може молитву яку проговорювати, як знов найде?

Підтошнює майже постійно. Але раз в 5 днів сильно тошнить. Хоча не рвала. Сьогодні очікувала супер тошнотний день, але вроді досить зносно ще наразі. Вже пару днів як почало вистарчати повітря, вже не відкриваю вікна навстіж і не внюхуюсь в повітря як наркоман з перманентною віддишкою. А взагалі все в такий фоновий радості. Навіть ті ташнотіки. Це ж моя малюсічка там росте. Кожної мить в мені відбувається чудо.

Вже понеділок, а я з пятниці не можу заставити себе помити умивальник на кухні. І відповідно вся брудна посуда теж чекає чистої раковини. Сьогодні прийде наш татко (після ночівки в батьків) і я напевно все-таки зберусь з силами і все перемию. Не перед собою, так хоч перед нашим татком - соромно. А що я я себе і з брудною кухнею люблю :)

Все тихо мирно спокійно.

Просто супер день. Я багато думала і читала. Аж під вечір важка голова була. Як колись після продуктивного і насиченого робочого дня. Відпочила дуже добре. Були з сином удвох дома.

Трошки зрозуміла про себе дещо.

Виснажує не те, що багато роботи, а те що всередині внутрішнє напруження, щоб все встигнути. І навіть, якщо робиш щось ніби приємне, я вмію обставити справу так, щоб врешті змучитись і виснажитись. Наприклад - задумала поїхати до батьків. Хорошо-о-о.. посидимо спокійно чаю поп'єм... на тата подивлюсь, баба з внуком побавиться... Так але треба швидко з дому вийти, не гуздратись сильно, бо мама тільки до обіду дома. Ох, щось би привезти здалося, ми вже місяць не бачились. Точно! Напечу чебуреків. Але бігом - треба до 10:00 напекти і вийти з дому. Так зараз 9:00, тісто пидходить півгодини, пошуріку за 20 хвилин пожарити, і ще за 10 зібратись і вийти. И кухню прибрати. І все я вже змучилась, як тільки починаю про то думати, що зараз все бігом бігом. Одним словом добре, що я не змогла зв'язатись з батьками і ми никуди не поїхали.

Надихає і придає сил \ жвавості \ бажання що? Іншими словами де черпати енергію? Для багатьох дівчат сходити кудись одній. Навіть за хлібом на 20 хвилин. Або в салон краси сходити. Або щось новеньке приготувати. Або прикупити щось гарне в свій гардероб. Чи просто банально виспатись. Чи якийсь бардачний кут дома розібрати. Примиряю на себе - все не то. Врешті прийшла до висновку що найбільше надихає (в порядку спадання):

• Коли хтось приділить увагу, похвалить, або просто скаже, як в мене десь щось в якийсь області  класно і то бажано зі сторони, не зацікавлені особи так би мовити. (мотивує на всі 10 балів з 10)
• Побравзати. Почитати, що дівчата пишуть за дітей, відносини в сім'ї, які труднощі, як вирішували, що змінилось. Зробити собі якись висновки на майбутнє. Викристалізувати свій підхід до ситуациї, і якщо би в мене щось подібне намальовувалось, вже мати знання, як з ситуацією працювати. (9/10)
• Зустрітись з подругою. В залежності від подруги по різному мотивує. (5-10/10)
• Ну і дуже слабенька, але напевно всетаки втіха, то щось гарне собі купити і покрасуватись. (4/10)
• Прибрати щось поскладати або щось нове приготувати, або придумати чи застосувати щось якісно нове для упорядкування дому чи життя теж мотивує, але досить слабо впорвнянні з першими пунктами (3/10)

Останні три пункти підходять тільки для випадків не повного і остаточного виснаження.

Напекла таткові чебуреків і він перестав фиркати. Вроді все наладилось. Ура!

А взагалі даремно я так переживаю, що його 'не таке' відношення до мене, якось погано на малюку відіб'ється. Згадала історію про погагого дябика, в якого була любімая жина і вони чекали дитинку, так от, дитинка дуже благочестивою народилась. Хоча не факт, що він до дружини погано ставився, вона ж улюблена в нього була, та й вагітність вона потім з святими старцями провела... ех хотіла втішитись називається...

Полюбе менше треба то розстройство в себе впускати.

Але з іншого боку мої дії вчать дитиночку поводитись в таких ситуаціях в яких я зараз перебуваю, так як я в них зараз поводжуся. І що, от виросте моє дитя і буде просто терпіти, старатись відмахуватись від того, що його розстроює і намагатись не впускати близько то до себе... Ні ну такого я своїй дитяті не побажала б, звичайно.

А побажала би, в першу чергу, бути достойним. Поводитись в таких ситуаціях достойно, стримано, виконувати свої обовязки, вірити у краще, бути щасливим і самодостатнім від самого себе, вміти самому знайти джерело надхнення, не забувати самому себе радувати. А для останніх кількох пунктів потрібно знати себе. Щоб не думати що щось принесе тобі радість а виявиться, що ні і навпаки і тому подібне. Щоб не думати, що візьмеш волю в кулак і потерпиш похід до родичів, а потім відходити тижнями від знесилення і виснаження.

Я починаю помаленьку розуміти, що означає зрілість.

Як нас гарно снігом замело, справжня зима з казки, машини майже не їздять pанок ще, дороги білі білі нарядні. І настрій чудес із дитинства.

Так собі деньочок... навіть всплакнула в обід...

В лекціях (лалани) так гарно розповідається, яким може бути благословенним час вагітності і як це все добре для маляти... які хороші якості в який час розвиваються в маляти якщо мама оточена любовю і увагою тата... і як це все далеко від того що в мене є... капец просто

Можна звичайно розвинути ідею про те, що я сама у всьому виновата... але від того не легше...

Невже так нічого ніколи і не зміниться... Ну хоч щось би хорошого було... a! Обняв коли плакала... і при цьому продовжував докоряти, в результаті я геть розійшлась і він вступився... і на тому дякую... мда

ниття якесь а не щоденник маємо що маємо

Вчора (рівно в місяць по зачаттю) почались тошнотіки, яка ж я щаслива все-таки! Ніякого тесту вже не треба робити (я тягнула-тягнула і затягнула бо боялась його робити). І сьогодні вони нікуди не пропали. Зранки після прокидання (5-6 ранку) і до вечора помалу розсмоктується. Це для нас зовсім нове, з сином ніякого токсикозу і близько не було.

А від одної думки про мою улюблену пароварену картоплю підступає спазм в горло з рвотними позивами. І про сметанку сепараторну теж (йой а я її вчора аж 3 літри купила). Перебираю продукти в голові що би хотілось посмакувати - нічого не хочу. Впринципі батончика хочеться свіженького з корочкою. І жареного так! Дерунів! А так то цілий день на яблучному соці і миндальних горішках живу. І простокваші. Але без особливих емоцій.

Взагалі біля тижня (чи 2) тому придумала собі правила для харчування, щоб не переживати що я ще й годую сина і вітамінів не п'ю і може комусь з нас трьох не вистарчити:

• зранку натще стакан води
• постаратись всета-ки сходити по серйозному до першого прийому їжі
• чайна ложечка кунжута (по бажанню опціонально можна ложку маку), старанно розжувати і проковтнути (кальцій)
• пару миндальних горішків (добре ще не розібралась але теж кальцій)
• сніданок по бажанню гречка на молоці
• в перші половині дня морквяний сік (пів-склянки - склянка) для фолівої кислоти
• ну і ще хліб цільнозерновий пекти або хоча б пророщувати пщеницю (для віт B, але до того ще не добралася)

Не хватає повітря якась слабість хочеться сісти чи лягти. Легше з відкритими вікнами але тоді холодно.

І при всій великій радості за нас я ніби почуваюсь якби виноватою що в нас нарешті вроді вийшло а в моєї подружечки все ніяк... Я за вас молюся... Все буде добре

І ще от мені подумалось щодо нестриманості до нашого татка: може то просто підсвідомо, нарешті я отримала від нього те, що мені треба було і тепер можу розслабитись і не вдавати з себе хорошу, от і відпустила гальма... Тобто вже нема потреби мені бути ним одобреною і все в тому дусі от і розслабилась... а раніше я сама в собі всі спалахи давила... що теж не добре там всередині тим дуситись...

6-7 січня на саме Різдво були в таткових батьків. І от вже тиждень я не можу прийти до себе. Тобто ніби вчора вже оговталась і прийняла ситуацію, а сьогодні знов сварюся з татком. Тобто вроді воно попустило там внутрішньо а зовні ніби щось поламалось - мені важко стримувати себе в гніві чи розчаруванні чи в простих щоденних маленьких і побутових 'не так'. Я не стримуюсь і включаю гучність. На сина дратувалася 3 дні. Маленький мій зайчичок такий розгублений і такий ображений губку піджимає і напів скриплим голосочечком каже 'я чемний'. Хороший мій хлопчичок. Добре що хоч пожаліла потім. А на татка ще досі злюсь і дратуюсь з пів поворота. Може через те, що в середині я знаю, що веселе різдво в мене було 'через нього'. І це дуже багато ресурсів в мене відібрало. А чого ця вся ситуація з моїм відчайдушним різдвяним виживанням і отепер коли ковбасить по причині і без навчила наше мале мале маля? Для протоколу 6 січня був 25 день, зараз 31. І оце найважче прийняти. Що через нього постраждало моє малесеньке маля. І живіт після кожної такої взбучки ниє.

Ну хоч би користь яка була з того всього. Ну хоч би урок якийсь вартий тих жертв. А то нічого. Пусто.

Максимум що приходить в голову - прийняття. Прийняти що буває така от єрунда.

Відсторонитись від того болю який роблять тобі близькі. І любити їх далі. А вони далі дубаситимуть мене по голові проходя мімо і лишати мене без всяких ресурсів до життя? Тобто треба навчитись не віддавати їм ті ресурси. Тобто я буду тратити ресурси в боротьбі за них же... Ні бред то все.

Відсторонитись від того болю який роблять тобі близькі і ... віддалитись від них. Ну чого лишній раз людей провокувати на агресію по відношенню до себе. Так, це найбільш енергозберігаючий варіант. Мінімізувати контакт з татковими батьками. Хай живуть собі. Що мені клином світ зійшовся на тому щоб вони про мене добре думали? Не буду більше їм потворствувати. Бо сама себе насилую, змякшую, а толку ніякого, татко майстерно їх на мене натравлює.

Ну а що з самим татком робити? Тут нікуди не відкрутитись - треба буде якось це йому простити. Я почекаю тиждень, а потім знов про це подумаю, може воно якось собі там всередині перевариться. А тим часом віддалитись максимально, але без агресії. Нічого особистого, як то кажуть, не на зло а просто для уникнення болю (поки нема ресурсів його терпіти).