6-7 січня на саме Різдво були в таткових батьків. І от вже тиждень я не можу прийти до себе. Тобто ніби вчора вже оговталась і прийняла ситуацію, а сьогодні знов сварюся з татком. Тобто вроді воно попустило там внутрішньо а зовні ніби щось поламалось - мені важко стримувати себе в гніві чи розчаруванні чи в простих щоденних маленьких і побутових 'не так'. Я не стримуюсь і включаю гучність. На сина дратувалася 3 дні. Маленький мій зайчичок такий розгублений і такий ображений губку піджимає і напів скриплим голосочечком каже 'я чемний'. Хороший мій хлопчичок. Добре що хоч пожаліла потім. А на татка ще досі злюсь і дратуюсь з пів поворота. Може через те, що в середині я знаю, що веселе різдво в мене було 'через нього'. І це дуже багато ресурсів в мене відібрало. А чого ця вся ситуація з моїм відчайдушним різдвяним виживанням і отепер коли ковбасить по причині і без навчила наше мале мале маля? Для протоколу 6 січня був 25 день, зараз 31. І оце найважче прийняти. Що через нього постраждало моє малесеньке маля. І живіт після кожної такої взбучки ниє.

Ну хоч би користь яка була з того всього. Ну хоч би урок якийсь вартий тих жертв. А то нічого. Пусто.

Максимум що приходить в голову - прийняття. Прийняти що буває така от єрунда.

Відсторонитись від того болю який роблять тобі близькі. І любити їх далі. А вони далі дубаситимуть мене по голові проходя мімо і лишати мене без всяких ресурсів до життя? Тобто треба навчитись не віддавати їм ті ресурси. Тобто я буду тратити ресурси в боротьбі за них же... Ні бред то все.

Відсторонитись від того болю який роблять тобі близькі і ... віддалитись від них. Ну чого лишній раз людей провокувати на агресію по відношенню до себе. Так, це найбільш енергозберігаючий варіант. Мінімізувати контакт з татковими батьками. Хай живуть собі. Що мені клином світ зійшовся на тому щоб вони про мене добре думали? Не буду більше їм потворствувати. Бо сама себе насилую, змякшую, а толку ніякого, татко майстерно їх на мене натравлює.

Ну а що з самим татком робити? Тут нікуди не відкрутитись - треба буде якось це йому простити. Я почекаю тиждень, а потім знов про це подумаю, може воно якось собі там всередині перевариться. А тим часом віддалитись максимально, але без агресії. Нічого особистого, як то кажуть, не на зло а просто для уникнення болю (поки нема ресурсів його терпіти).